Шевченко Тарас (1814 - 1861)Видатний поет та художник, чия літературна спадщина вважається основою української літератури й сучасної української мови Поет, письменник, художник.Місце народження – с. Моринці, Київщина.Батько – селянин-кріпак.Був дворовим слугою поміщика П. Енгельгарда в маєтку Вiльшані. Вступив до Академії мистецтв. Був членом Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Шевченка заарештували 5 квітня 1847. У квітні 1850 його було заарештовано вдруге і невдовзі заслано на півострів Мангишлак. Під час хвороби та після третього арешту Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Поховано Тараса Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а через 2 місяці, згідно з заповітом, його останки перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева. Відтоді могила Шевченка стала священним місцем для українців у всьому світі. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник й автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 ст. та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

 Сковорода Григорій (1722 - 1794)Просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог Філософ, поет, педагог, гуманіст.Місце народження - Чорнухи, Полтавщина.Освіту отримав у Києво-Могилянській академії. З 1770-х років вів життя мандрівного жебрака-філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики і духового гноблення московського православ’я, спираючись у своїй філософії на Біблію. Вивчав грецьку, німецьку, латинську мови. Перекладав Плутарха. Помер філософ у с. Іванівка на Харківщині. Твори «Де лібертате» («Про свободу»), "Наркіс, або пізнай самого себе" (1798), філософські роботи «Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира», «Благородний Еродій», трактат «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя», збірка лірика «Сад божественних пісень», ода «Похвала бідності», вірш «Всякому місту – звичай і права», збірка «Байки Харківські», байка «Чиж і щиглик», твори «Зозуля та Дрізд», «Бджола і шершень» тощо.

 Леся Українка (1871 - 1913)Видатна письменниця, поетеса, фолкльористка, активістка українського національного руху Справжнє ім'я - Лариса Косач-Квітка.Поетеса (жанри – лірика, епос, драма, проза, публіцистика), мислитель, громадський діяч.Місце народження – Звягель (Новоград Волинський).Батько – голова з’їзду мирових посередників.Мати - О. Косач-Драгоманова, письменниця (псевдонім – Олена Пчілка).Дядько (брат матері) – відомий учений та громадський діяч.Навчалася в приватних вчителів. Вивчила майже всі європейські мови, також грецьку, латинську та слов’янські (російську, польську, болгарську) та інші мови. У 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Багато перекладала - М. Гоголя, А. Міцкевіча, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера та ін.. Через свою хворобу змушена була багато подорожувати (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, Єгипет, Кавказ та ін.). Померла Леся Українка 1 серпня 1913 в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.Вірші «Надія», «Конвалія», «Сафо», збірка перекладів Гоголя (виготовлена спільно з братом Михайлом), переклала «Книгу пісень» Г.Гайне 1892 (спільно з М. Славінським), перша збірка поезій - «На крилах пісень» (Львів, 1893, друге видання - Київ, 1904), друга збірка поезій - «Думи і мрії» (1899), третя - «Відгуки» (1902), поезія «Contra spem spero» (1890), цикл «Невільничі пісні» (1895), поезії громадсько – політичного спрямування «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» та ін., твори «Самсон», «Роберт Брюс, король шотляндський», «Віла-посестра», «Одно слово», («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо», драматичні поеми «Одержима» (1901), «На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі», «У катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «Оргія», «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), драма-феерія «Мавка», твори у жанрі прози «Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи», казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик», не закінчена передсмертна повість Українки «ЕкбальГанем», повісті «Жаль» і «Приязнь».

 Франко Іван (1856 - 1916) . Письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначніших духовних провідників України Псевдоніми: Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.Письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, філософ.Місце народження - селище Нагуєвичі Дрогобицького повіту.Батько – селянин-коваль.У 1875 році закінчив у Дрогобичі гімназію і розпочав студії (класична філологія й українська мова та література) у Львівському університеті. Був членом редакції часопису «Друг». 1877 р. Франко був заарештований за соціалістичну пропаганду. Допомагав в організації гуртків у Львові, писав до польської газети „Praca", був одним із засновників 1878 р. часопису «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот». 1880 р. Франка вдруге заарештовують. 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885 рр.). Був співредактором польської газети „Kurier Lwowski". Працював у польській („Przyjaciel Ludu") і німецькій („Die Zeit") пресі, співробітничав у часопису «Правда». Третій арешт - 1889 р.. Був співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, видавав півмісячник «Народ». Спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р.. Помер Іван Франко у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. Твори: «Каменярі» (1878 р.), «Вічний революціонер» (1880 р.), «Земле моя», «Тюремні сонети», «Зів'яле листя», «Захар Беркут» та багато інших.

 Ахматова Анна (1889 - 1966)Поетеса Місце народження – Одеса.Ім’я при народженні – Анна Андріївна Горенко.Анна Ахматова народилась в родині відставного флотського інженера-механіка. В 1890 році родина переїхала до Царського Села, де Анна навчалась в Царскосельскій гімназії в 1900-1905 роках. В 1906-1907 роках Анна Ахматова навчалась у Київській Фундуклеївській гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі.  Перший вірш Ахматова опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, Анна взяла прізвище прабабці з материнської лінії.  В 1910 році Анна Ахматова вийшла заміж за поета Миколу Гумільова. В 1912 році в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев, в майбутньому поет, перекладач, засновник пасіонарної теорії етногенезу. Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов’язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови.  З 1923 до 1934 року Анна Ахматова практично не друкувалась. Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці. Всі збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, не можна в повній мірі назвати авторськими.  В 1962 році Анна Ахматова була номінована на Нобелівську премію з літератури. В 1964 році в Італії вона отримала премію «Етна-Таорміна», а в 1965 році – диплом почесного доктора Оксфордського університету.

 Булгаков Михайло (1891 - 1940).Автор романів, повістей, збірок оповідань, фейльєтонів та близько двох десятків п'єс. Роман «Майстер і Маргарита» приніс йому світову славу Російський письменник і драматургУ 1909 закінчив київську Першу гімназію та вступив на медичний факультет Київського університету. 1916 р. отримав диплом лікаря і був направлений на роботу в село Нікольське Смоленської губернії. В часи громадянської війни в лютому 1919 мобілізується як військовий лікар в армію Української Народної Республіки, але невдовзі дезертирує. У тому ж році встигає побувати лікарем у Червоній армії, а потім — у білогвардійських Збройних силах Півдня Росії. Наприкінці вересня 1921 Булгаков переїхав у Москву і почав співробітничати зі столичними газетами («Гудок»,«Робітник») і журналами («Медичний працівник», «Росія», «Відродження»). У 1923 р. Булгаков вступає у Всеросійський Союз письменників. 1940 року Михайло Опанасович Булгаков помер. Видатні твори: "Біла гвардія" (1922—1924); "Зойкіна квартира "(1925); "Кабала святошей" (1929); "Тьма єгипетська "(1925); "Собаче серце" (1925); "Багряний острів" (1927); "Майстер і Маргарита" (1928—1940);" Іван Васильович "(1936) і т.д.